О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Я дивився як мої друзі проходили ігри про Соніка, сам грав в багато з них, мені подобаються саундтреки, стиль, найкращий хлопець Наклз… В мене багато класних спогадів про ці ігри, які, насправді, не настільки й сильно мені подобались. Бо я не великий любитель платформерів, окрім тих, які про дослідження чи загадки, тому величезна кількість ігор мого дитинства були “не для мене”. Але після повторного проходження Sonic Generations, перед написанням огляду на оновлене видання Sonic X Shadow Generations, яке мені сподобалось, в мене з’явився настрій на синіх їжаків. Тому я спочатку спробував пройти Frontiers, який, на жаль, я закинув (там багато класних ідей, але також немало поганих). А потім в Sonic Origins з доповненням Plus. І відчуття від цього повернення в класику були передбачуваними, але це треба було зробити.
Мабуть мені варто трохи пояснити як взагалі працюють класичні ігри про Соніка. Бо вони вийшли вже дуже давно і з тих пір серія Sonic the Hedgehog багато разів змінювалась. Ці проекти були класичними 2D платформерами з акцентом на швидке пересування по рівням, але при цьому не без дослідження та екшену. Ці ігри спочатку вийшли на Sega Mega Drive (також відома в США як Genesis) і миттєво стали популярними, що в результаті ставило їх в центр протистояння Sega та Nintendo, які на той момент були найбільш популярними виробниками консолей. Доволі швидко Сонік перетворився на величезну мультімедійну франшизу, яка можливо навіть більша за Маріо від Nintendo. При чому, вона все ще дуже різноманітна і має не лише відомі фільмі, а й сучасні мультсеріали, комікси та інші елементи. Хоча треба додати, що якість самих ігор серії з часом стали сильно критикувати і більшість сучасних проектів про Соніка розчаровують.
В колекції Sonic Origins можна пограти в 5 ключових проектів серії, які оновили, як з точки зору графічних елементів, так і ґеймплею. Всі ігри працюють в широкому форматі екрану, мають нові анімаційні заставки на старті та в фіналі гри і навіть існує спеціальний “сюжетний” режим, з яким всі ігри переходять з однієї в наступну. Для того, щоб це відчувалось краще, деякі з елементів, які спочатку з’явились в пізніх частинах серії, була додані в попередні, деякі елементи фізики управління персонажами та шматків рівнів були дуже трохи змінені. Але при цьому, задачею колекції було відтворити досвід, який був максимально близький до оригінального. І ви окремо також можете грати в “класичні” версії кожної гри, які відкидають більшість сучасних змін. Ця колекція також робить можливим грати за персонажів в іграх, в яких це раніше не було можливим (частина цього доступна лише в Plus доповненні). І окрім самих ігор тут також є “місії”, які працюють як скорочені версії рівнів, де вам треба виконати певні умови, що схоже на майже ідентичну концепцію рівнів, які були в обох Generations проектах. Ну а з доповненням Plus ви також отримуєте доступ до всіх проектів Сонік на Game Gear.
Але, на справді, тут дуже багато виключень і не всі проекти, які можна було б включити в таку класичну колекцію, в грі присутні. Ігри з інших консолей відсутні, як і навіть деякі з проектів, які були для Mega Drive – наприклад ви можете послухати саундтрек Sonic 3D Blast в галереї, але самої гри нема. Неможливо й пограти окремо в Sonic 3 та Sonic & Knuckles, лише в об’єднану Sonic 3 & Knuckles. І також дуже дивно, що “класичний” режим деякі зі змін все одно має – наприклад, у вас все одно є доступ до “spindash” (коли Сонік розганяється на місці) в Sonic 1, хоча насправді вперше цей прийом з’явився в Sonic 2. Колекція від цього не стає “гірше”, звичайно, але враховуючи її ціну, просто дуже дивно чому Sega вирішили настільки обмежити кількість доступних ігор.
Але хоча б зроблена вона дійсно дуже якісно. Вона стильна, зручна з купою прикольних бонусів. Саундтреки в цих іграх завжди були неймовірними, з дуже невеликою кількістю виключень. Шкода, що декілька з музичних треків в Sonic 3 замінили на інші (бо там складні питання з ліцензією), але нові версії доволі непогані. Класно й те, що будь-який бонусний режим, коли ви намагаєтесь зібрати всі смарагди хаосу, можна пройти знову, якщо у вас не вийшло з першої спроби. Якщо у вас вистачає “монет” (які ви постійно отримуєте за різні досягнення та місії). Плюс, можна вимкнути систему “життя” та обмеження по часу, що мені ніколи в класичних платформерах не подобалось. В цілому, ігри тепер і простіше пройти, і навіть найкращий фінал простіше отримати.
Але треба тепер пройтись по самим проектам.
Перший Sonic the Hedgehog починається дуже класно. Sega з перших рівнів чудово реалізували основну ідею Соніка… але після вступних рівнів гра починає ставати дивною. Є не дуже прикольні рівні, є доволі погані, фінальний бос жахливий, бонусні рівні нудні і дивитись на них неприємно. Також дивно, що смарагди (яких було лише 6 в цій частині) хоча технічно і роблять фінал “краще”, насправді вони нічого не змінюють з точки зору сюжету або ґеймплею (і оновлений сюжетний режим колекції завжди вважає що ви отримали найкращий фінал). Також в першій частині час від часу з’являлись зовсім несподівані ями смерті, що з часом в серії почало зникати. І є декілька моментів де пружини чи спуск закінчуються шипами. А померти від того, що якийсь елемент, що рухається, вас прищемив, було особливо легко.
В Sonic CD Sega спробувала щось зовсім інше і в них майже вийшло. На відміну від більшості ігор про Соніка, в цій акцент на дослідження – гарний фінал можна отримати лише, якщо ви знайдете потрібний знак і підете в минуле, де треба знищити певний апарат, і цим створити позитивне майбутнє. В майбутнє (точніше в два різних майбутніх – позитивне і негативне) ви теж в будь-який момент можете перейти, якщо знайдете знак, і в кожній версії рівня є якісь свої елементи, яких нема в іншому часі. І це дуже класна ідея, але на жаль з тим, як рухається Сонік, грати в це не дуже прикольно. Рівні величезні і без подорожей в часі, апарат, який ви шукаєте, може бути де завгодно і ніяких підказок у вас нема, а подорож в часі після того, як ви доторкнулися до знаку, одночасно занадто проста, щоб активувати її випадково, і занадто складна, щоб зробити її коли вам хочеться. І найсмішніше в цьому всьому те, що якщо ви замість дослідження просто пройдете 7 бонусних рівнів (і отримаєте всі камені часу), то ви автоматично створюєте найкраще майбутнє для всіх рівнів, а значить досліджувати рівні не треба…
Не рятує і те, що ближче до фіналу рівні стають просто жахливими і незрозумілими, включаючи рівень, де вас постійно кудись кидає і зрозуміти де ви неможливо. Бонусні рівні теж доволі погані, але в Origins ви хоча б перегравати одразу їх можете за монети, тому краще займатись цим, ніж дослідженням локацій. І також на жаль сюжетний режим, як я зрозумів, завжди вибирає саундтрек для США версії гри, і японську версію можна вибрати, лише коли ви вибираєте гру окремо… Що потребує пояснення – чомусь для версії для США Sega вирішили зробити майже повністю окремий саундтрек, і обидва дуже класні. Ця гра – єдина з колекції, в якій канонічно з’являлась Емі Роуз, що навіть трохи смішно, бо з переходом в 3D вона стала набагато важливішим персонажем.
Після цього за сюжетом йде розроблена командами США та Японії Sonic 2, яка для багатьох залишається улюбленою. Але не для мене. Хоча, я і розумію за що гру так люблять. Тут і рівні стали набагато краще, і механіки, і Тейлз вперше з’явився, що також дозволило проходити гру вдвох. Саме тут з’явився “spindash”, як я вже писав. Заходити в бонусні рівні стало набагато легше. Настільки легко, що всі смарагди можна отримати ще в першій Зоні. І цього разу за збирання всіх (нарешті 7, як воно і залишилось надалі) означало зміни в ґеймплеї – ви могли перетворитись на Супер Соніка. В порівнянні з першою грою, ця набагато веселіша і прикольніша, і розробники явно також декілька ідей взяли з CD (яка насправді вийшла пізніше, але була в розробці одночасно з цією грою). Хоча, якщо чесно, ці “труби” в бонусних рівнях мені ніколи не подобались – вони більше про запам’ятовування шляху, ніж про реакцію. Ну і останні рівні, особливо серія босів в самому кінці, створені щоб вас вбивати, що в сучасній версії (де можна грати без життів) просто бісить.
Ну а після цього вийшла Sonic 3 & Knuckles. Одна гра, яку з купи різних причин розділили на дві, і яка була моєю улюбленою в дитинстві (а точніше саме Sonic & Knuckles). Тому я трохи нервував, а що якщо гра сьогодні буде не дуже. Але ні – це найкраща класична частина про Соніка. Тут взяті всі вже класні покращення та ідеї з Sonic 2, і в додаток до цього існують нові прикольні елементальні захисні бульбашки, кожна з яких дає персонажу унікальні можливості. Різні персонажі можуть бачити різні частини рівней, які недоступні для інших. Найклз, звичайно, найкращий. Зони в цілому супер, лише декілька з них так собі. Бонусні рівні дуже класні, трохи лагають і без можливості одразу їх перегравати бісять сильніше, але найкращі в серії на цей момент. І при цьому знаходити вхід в ці бонусні рівні дуже прикольно, бо це вимагає трохи дослідження, але дійсно трохи. І отримати позитивний фінал в грі через це дуже легко, що особливо важливо, бо гра має додатковий фінальний рівень, який доступний лише якщо ви зібрали всі смарагди.
В цілому, той факт, що платформери в цілому мені не супер подобаються, звичайно, вплинув на загальний досвід від колекції. І те, що перші дві гри в “сюжетному режимі” значно слабші за останні дві теж означає, що спочатку треба трохи “потерпіти”. Але Sonic 2 та особливо Sonic 3 & Knuckles дійсно дуже класні. Настільки класні, що я розумію, чому Sega після цього почала експериментувати з абсолютно іншим ґеймплеєм, бо повторити успіх S3&K було б дуже складно і мабуть того не варто. Чи можу я рекомендувати Sonic Origins? Так, це класна і якісна колекція, але варто почекати зниження ціни. Чи варто брати доповнення Plus – мабуть, якщо ви прямо суперфан Соніка і дуже хочете пограти в GameGear проекти. Або вам дуже хочеться пройти всі класичні ігри за Емі. Доповнення не те, щоб погане, але скоріш відчувається як те, як колекція повинна була вийти з самого початку, але при цьому має лише те, що буде цікаво лише тим, кому вже подобається серія. Я із задоволенням пройшов цю класику, хоча і шкода, що колекція відчувається незакінченою (або з завищеною ціною).