О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Дуже довго я вважав Metal Gear Solid 2 найкращою частиною серії, з точки зору ґеймплею. Це не найбільш популярна думка серед гравців, враховуючи скільки людей були розчаровані проектом, і скільком набагато більше подобається MGS3. Але мені подобалось, як Metal Gear Solid 2: Sons of Liberty стала фінальним етапом еволюції серії, якою вона була на той момент. І поглядом в її майбутнє. Ця частина стала останньою, в якій основні стелс елементи були дуже спрощені, і після цього елементи симуляції стали більш важливими. Та я не грав в цю гру вже років 20, тому не був певен, чи сподобається вона мені сьогодні. Сподобалась, але виявилась слабшою за те, що я про неї пам’ятав роками.
Як і всі попередні частини Metal Gear, стелс в MGS2 був набагато простішим за те, що на момент її виходу відбувалось в жанрі (на що сильно вплинув вихідThief: The Dark Project). Вороги все ще ніколи не почують вас навіть якщо ви бігаєте прямо в них за спиною, але якщо ви ходите по особливо “шумним” поверхням, то можуть почути через пів-рівня. Їх зір все ще обмежений конусом, який видно на екрані радару, але в порівнянні з минулою частиною, вони краще бачать речі, які вище чи нижче за них. І в цілому більшість механік тут дуже прості і трохи “аркадні”. Гра також залишила дизайн світу побудований на основах метроїдваній, тому час від часу ви будете знаходити ключі, які дають вам доступ до нових частин локації і знаходити нову зброю чи обладнання, яке дає вам якісь нові можливості. Але це грає набагато меншу роль ніж навіть в MGS і умовності типу “ключів” продовжать здебільшого зникати в наступних частинах.
Вид від першої особи саме в цій частині почав грати особливо важливу роль. Ви тепер могли (і в деяких ситуаціях були зобов’язані) використовувати його в бойових ситуаціях. А через це з’явилась концепція потрапляння куль в окремі частини тіла ворогів, а важливість точно прицілюватись інколи дуже необхідна. Також з’явилась можливість проходити всю гру взагалі нікого технічно не вбиваючи, що наступні ігри почнуть робити ще більш важливим елементом серії. Поведінка ворогів стала більш складною. Тепер коли вас побачили ворог спочатку повинен оповістити про це інших за допомогою радіо чи голосом, і якщо на ваш пошук виклали спеціальний патруль, то вони роблять це набагато більш досконало, ніж в минулій частині. Додалась можливість перестрибувати через певні перешкоди та триматись за край підлоги руками чи так навіть пересуватись. В цілому, це повноцінний розвиток майже всіх елементів, які до цього в серії накопичились. Тут не так багато повноцінно нових елементів, але всі існуючі стали настільки розвитими, що інколи складно згадувати, як було до цього.
Та можливо ви чули, що розробка MGS2 була складною і з фінальної версії гри багато чого вирізали. Навіть якщо ігнорувати лише заставки, або частини заставок, які довелось закинути через те, що гри виходила лише через декілька місяців після 11 вересня 2001-го, в грі вистачає моментів, де одразу помітно, що “чогось не вистачає”. Через це повторне використання деяких локацій відчувається майже як “затичка”, бо інші локації не встигали доробити. Звичайно, і MGS1 в другій половині ставав набагато гіршою грою, але, як не дивно, більш “порізаний” MGS2 відчувається набагато приємнішим. Так, в порівнянні з першою половиною гри, друга (і для уточнення я конкретно кажу про другу половину другого розділу гри) має набагато більше лінійних завдань, заставок і більше обмежень. Але ці всі елементи дуже прикольні, класно написані і приємно дивують. Інколи сюжет буває дурним, звичайно, але деякі з монологів під кінець гри сприймаються сьогодні навіть цікавіше ніж 24 роки тому.
Але я в будь-якому випадку згоден, що критикувати оповідання гри є за що. Багато що тут повноцінно бісить, персонажі дратують і деякі речі виглядають абсурдними. Потім (майже) все стає на свої місця і сприймається класно, але я певен, що можна було досягнути схожого ефекту без настільки великого контрасту і з більш приємним сюжетом на початку гри.
Що, скоріш за все, в 2001-ому б не зробили краще, навіть якби намагались, так це управління. Бо гра пробує одночасно зробити забагато всього, і воно нібито технічно працює, але з досвідом сучасних ігор видно, наскільки абсурдними були деякі рішення. Не рятує і той факт, що гру робили виключено під функціонал DualShock 2, у якого була унікальна фішка – навіть кнопки спереду мали декілька ступенів натискання, яке бачила система. Тому всі порти гри, включаючи цей, не відтворюють те, як гра насправді повинна була управлятись і додає спеціальну кнопку, яка допомагає повернути частину втраченого функціоналу. Але через це управління стає ще більш заплутаним. Плюс, особливість DualShock 2 також означала, що в дизайн гри було вписано, що час від часу гравці будуть робити помилки (натискаючи кнопки сильніше ніж треба час від часу), але тепер ви це випадково не зробите.
Ще тут варто зазначити, що Master Collection Version основана на версії для Metal Gear Solid HD Collection 2011-го року, яку робили талановиті Bluepoint Games. А та версія, відповідно, була основана на перевиданні MGS2 під назвою Substance. Саме те видання колись і виходило на Xbox та ПК, але на відміну від MGS1, де версія для ПК має унікальні особливості, грати в старий ПК порт тепер немає сенсу, бо він просто гірше. В новій версії (як і в HD Collection) відсутні деякі дрібні елементи, які були в PS2 релізі Substance, але це найбільш повна версія в цілому. Плюс, додаткові місії на скейтборді були як реклама для Evolution Skateboarding, тому без них можна прожити. Нинішня версія після купи оновлень не ідеальна, але дуже солідна (не заради каламбуру написав) і якісна, і можна спокійно в неї грати.
Перші декілька годин проходження MGS2 мене доволі бісили. Бо управління було дивним. Бо ракурси камери часто жахливі і заважають, а не допомагають. Бо деякі з боїв відчувались жахливо збалансованими. Але коли я закінчував проходження і бився з купою метал гирів, стріляючи ракети та увертаючись від ворожих пострілів та вибухів, гра мені знову дуже подобалась. Я згадав як 20 років назад я проходив цього самого боса на Extreme, наскільки це було складно, і наскільки я був радий, коли нарешті виграв. І зрозумів, що вважаю цю битву однією з найкращих битв з босами в іграх в цілому. Музика тут все ще супер, презентація неймовірна, гра виглядає красиво і сюжет, хоча часто і дивний, дуже класний. І це я лише один раз знову пройшов гру, а купа фану з цим проектом в тому, щоб проходити його багато разів…
Тож, у MGS2 дуже багато проблем. І до управління та камери ви будете якийсь час звикати. Деякі рішення по дизайну ґеймплею та сюжету банально погані. Але грати в цю гру все одно варто.