О часи — серія записів присвяченим іграм з минулого, в яких я намагаюся вирішити чи пройшли вони перевірку часом.
Поговорили про оригінальну трилогію, час поговорити про частину Alone in the Dark, в яку я грав найбільше – Alone in the Dark: The New Nightmare. Перший і на сьогодні єдиний перезапуск сюжетної лінії серії. Як не дивно, оригінальна трилогія, гра 2008-го і навіть жахливий і всіма забутий Illumination вважаються частиною однієї об’єднаної історії. Але The New Nightmare був новим початком серії, який розробили Darkworks, про Cold Fear яких я нещодавно розповідав. І тут багато чудового, але деякі речі жахливі.
Для початку скажу, що для цього, першого за десь років 12, проходження гри я вирішив пройти дві різні версії проекту – оригінальний реліз на Playstation та ПК порт, який сьогодні можна придбати на GOG. Причини для цього дуже прості – саме в PS1 версію я грав найбільше годин, коли гра була новою. Але саме ПК версія на сьогодні є найбільш доступною, плюс вона виглядає краще. Але про порти я буду розмовляти окремо пізніше. Для початку я просто поясню, що скріншоти в цьому огляді з обох версій – ПК в розмірі 1920×1440 та збільшені скріншоти з Duckstation, на якому гра працювала в “рідному” розмірі картинки.
Що таке Alone in the Dark: The New Nightmare? Це класичний survival horror, який наслідує формулі Resident Evil. Трохи іронічно, бо саме перші частини AitD задали стандарти, які 3D action adventure проекти на зразок RE1 взяли собі. Але в 2001-ому RE та Silent Hill стали шаблоном для жанру, тому The New Nightmare просто наслідував цим стандартам. Тут є елементи, які існували ще з перших AitD, типу танкового управління, різних режимів на прицілювання та дослідження локацій, пререндерних задників з закріпленими ракурсами камери, можливість штовхати предмети. Але також і речі, які стали стандартом після них – окрема кнопка для бігу, режими перемикаються затисканням кнопки, а не через меню, здоров’я має максимальне значення, зберігати гру можна обмежену кількість разів, взаємодія зі світом більш контекстна, повноцінна мапа світу з дверями та переходами… Навіть найновіші зручні елементи тут були, типу можливості швидко розвертатись чи цілитись та ходити одночасно.
Були в The New Nightmare і свої ідеї. Освітлення в грі, не дивлячись на пререндерну графіку, було дуже крутим і настільки динамічним, наскільки це було можливо. І виглядало воно краще, ніж в Silent Hill 1. Звичайно, треба сказати що Nocturne ще в 1999 зробив щось подібне навіть більш технологічно вражаючим, але та гра була лише для ПК і дуже погано на них працювала. Плюс, візуальний стиль в неї був набагато гірше. The New Nightmare також використовує освітлення для загадок та бойових ситуацій… ну… лише декілька разів, але дуже прикольно. І найприкольнішою ідеєю гри було те, що ви могли грати за одного з двох персонажів, і історії в них були дійсно різні. Декілька локацій були спільними для обох, але більша частина ґеймплею була абсолютно унікальна. Тому, тут ми нарешті отримали повний розвиток того, що колись обіцяла “zapping system” з Resident Evil 2, причому настільки круто це не робили ні до цього ні з цих пір.
Ця ідея дуже крута, але також дуже ризикова, бо гравцям треба пройти гру два рази, щоб знати повну історію. А як Capcom вже знали – дуже багато людей не проходили другий сценарій RE2, тому закривати величезний шмат гри за другим проходженням могло означати, що дуже багато гравців його ніколи не побачать. Тем не менш, Alone in the Dark: The New Nightmare реалізував цю ідею настільки чесно, наскільки це було можливим. Тому хоча історія обох персонажів починається з одного страшного особняку, їх шляхи йдуть паралельно і доповнюють один одного. В найкращих прикладах це створює дійсно незабутні моменти, де персонажі в своїх унікальних локаціях допомагають по рації один одному розгадувати загадки. Але в найгірші моменти це призводить до того, що одному з персонажів треба піти в якусь локацію просто заради якоїсь заставки, після чого в них з’являться нові шляхи, про що ви навіть не здогадуєтесь. Бо гра цього не каже і це нібито пояснюється тим, що ті шляхи відкрив в своїй грі другий персонаж під час заставки. Але ніякої індикації цього в грі нема.
Гра в цілому не завжди вміє пояснювати речі як треба. Наприклад, рація – дуже прикольна механіка, яка дає підказки для задач гравця і інколи буквально відповідає за вас, якщо загадка дуже неочевидна. Але в моментах, де такі підказки найбільш потрібні, рація не працює, або не дає відповідей. В грі також занадто багато тексту, який вам обов’язково треба читати. Бо хоча там багато історії, яка просто цікава, також посеред 40 сторінок документу можуть бути заховані важливі підказки для загадок. Ключі на дверях використовуються не автоматично – їх треба використовувати через інвентар. І хоча більшість з них при використанні режиму Examine підказують, де їх треба використати, ці підказки інколи неправильно написані і заважають, замість того щоб допомагати.
Бойова система тут особливо погана. Є кімнати, де вас можуть вдарити в ту ж секунду, як тільки ви зайшли. Зброя попадає по ворогам лише якщо автоприцілювання вже запрацювало, а воно інколи не працює навіть коли ви стоїте прямо перед ворогом. Боси тут взагалі неприпустимо жахливі – зчитувати їх логіку складно, в них забагато здоров’я і також після кожного пострілу вони на якийсь час стають невмирущими. А два боси гри можуть взагалі назавжди стати невмирущими поки ви не перезавантажите гру. В декількох кімнатах можна легко випадково вийти за межі світу, з однієї закритої коробки ви підіймаєте предмети до того, як її відкрили… А під кінець гра починає повністю розвалюватись і показує, що часу на завершення цього всього хаосу до розуму у розробників просто не було.
Та грати в неї все одно прикольно. Саундтрек тут незабутній, хоча і дуже нестандартний. Те як світло впливає на деяких ворогів прикольно і ви можете відлякувати їх просто ліхтариком. Є декілька загадок, які потребують використання ліхтарика і те, як лампа чорного світла показує вам сліди крові в одній локації мені все ще дуже подобається. Шкода, що в іграх такого майже ніколи не роблять. Сюжет тут теж прикольна суміш Лавкрафту та наукових дослідів. А розмови між головними героями, хоч інколи і дивно написані, все одно прикольні. І хоча історія насправді не ідеально співпадає в залежності за кого ви граєте (діалоги трохи відрізняються і є унікальні моменти), це мене не дратувало настільки сильно, як багато років тому.
В питанні з версією гри, в яку варто грати, немає правильної відповіді. Оригінальна версія для PS1 має картинку дуже маленького розміру і між кожним переключенням камери має невелику паузу, як і перед кожною фразою в діалогах. Порт на Dreamcast можна було б вважати найкращою версією, бо він працює в набагато вищій якості картинки і працює трохи швидше, але в нього також трохи змінили інтро. ПК версія основана на Dreamcast порті, але підтримує високі розширення екрану. Та на жаль, ПК версія також нестабільна, звук в неї в гіршій якості, ґеймпад підтримується не найкращим способом і в ній повністю відсутня розмитість руху, яка є на консольних версіях. Ще на ПК чомусь змінили кількість предметів для збереження гри так, що коли ви берете один, вам дають п’ять. Версію для PS2 я не бачив сам, але з того, що я читав, вона теж основана на Dreamcast версії. Ще є абсолютно інша гра для Gameboy Color, яка основана на тому ж сюжеті, але працює зовсім інакше. І хоча вона незвична, грати в неї не прикольно.
Мені все ще дуже подобається Alone in the Dark: The New Nightmare, хоча її мінуси стають все більш помітними з часом. Вона залишається одним з кращих прикладів класичного survival horror того періоду і грати в неї для фанатів жанру все ще може бути приємним. Але вона сподобається не всім і в яку версію грати теж складно сказати. Якщо у вас є можливість проходити на Dreamcast, то це мабуть кращий варіант. Якщо ні, то беріть ПК версію на GOG, бо всі інші версії на сучасних ПК не працюють взагалі. Якщо і це ні, то можна пограти в оригінальну версію для PS1. The New Nightmare хоча і не був найбільш амбіційною грою серії AitD, але залишається найбільш легкою для рекомендації іншім. Тому, якщо ви ніколи не грали, а вам таке цікаво, обов’язково пограйте.