Від The Thaumaturge я багато не очікував, але не можу не признати, що гра виглядала потенційно цікавою. Сетинг, часовий період, теми і суміш темного фентезі з історичними подіями могли створити чудову гру. І навіть ґеймплейно тут є потенціал в суміші сюжетної пригодницької гри з покроковими боями. Та на жаль, в цілому результат виявився розчаровуючим. А інколи і зовсім поганим.
Зав’язка та ідеї тут дійсно цікаві. 1905 рік, Варшава під Російською Імперією, ріст популярності містика Распутіна – всі ці елементи показані на межі історії та темного фентезі. Історичні події зроблені більш драматичними і часто пояснюються містичними подіями, з найбільшим акцентом на “тавматургію” і людей, які використовують ці чари. Тому в грі є і історична драма, і полювання на демонів в стилі Відьмака, і розслідування злочинів в стилі Шерлока Голмса. Гра при цьому показана з камерою зверху, а управління персонажем нагадує point and click пригоди, чи рольові ігри на Infinity Engine, або більш нещодавню Disco Elysium.
Більшість часу ви будете проводити бігаючи по величезним мапам, які відтворюють різні райони Варшави тих часів, на яких ви будете знаходити персонажів та різні предмети. Ви також будете майже постійно клікати праву кнопку миші, що підсвічує невидимі без цього предмети, які мають якийсь емоційний “слід”. Такі предмети або прив’язані до різних колекційних квестів, або як частина розслідування основних та побічних квестів, де знаходження цих предметів може дати вам альтернативні способи рішення проблем у вигляді нових опцій в діалогах. І треба признати, що розробники дають дуже велику кількість різних варіантів проходження гри, всі з яких мають шанс потім показати наслідки вашого вибору, наскільки великим чи малим він би не був. Інколи переходи між різними варіаціями дуже помітні, але зазвичай це все подається доволі якісно.
Але грати в це зазвичай не дуже цікаво. Наприклад, гра часто намагається створити ілюзію розслідування завдяки різним предметам та “доказам”, з яких гра виносить “висновки”. Та весь процес настільки примітивний і автоматизований, що зазвичай не просто швидше, а й банально краще, навіть не читати всі ці записки та висновки і просто слідувати за наступною задачею, яка гра вам дасть. Бо, по-перше, не дивлячись на величезну кількість різних “доказів”, всі варіанти в результаті обмежуються 1-3 різними рішеннями. По-друге, навіть коли гра дає вам ім’я чи адресу, ви не можете на мапі перевірити де це і вам треба бігти за вказівником, а не думати і приймати рішення. А по-третє, велика кількість цих доказів та предметів не існують, поки сюжет цього не захоче, тому ґеймплей все одно закінчується полюванням на пікселі. І чи більше я грав, тим більше гра нагадувала мені Sherlock Holmes: Chapter One – проект над яким я працював. І який, на мою думку, вийшов доволі прикольним, але в якому багато чого можна було б покращити. Тоді як всі запозичення, які робить The Thaumaturge навпаки в усьому гірше…
Та хоча б бойова система на початку здається цікавою. Бої тут покрокові, але у кожної дії є свій час виконання. І також у дій можуть бути додаткові ефекти, зосереджені на відміні чи уповільненню дій людини, на яку ця дія використовується. Ніяких предметів, ніякого обладнання і навіть здоров’я завжди на старті бою максимальне, тому абсолютно весь акцент кожної бійки на розумному використанні цих різних дій. З часом ви будете ставати сильніше, отримувати нових салюторів і ваша стратегія буде оновлюватись – може ви будете зосереджуватись на ушкодженнях які діють деякий час, може будете намагатись налякати ворогів, може акцентувати на сильних атаках, а може вибирати чи ви хочете постійно використовувати різні типи дій, чи створювати комбінацію. Сама по собі бойова система тут дуже прикольна, але на практиці велика кількість боїв існують просто щоб “не засумували” від сюжету без екшену. І тому він теж починає набридати, бо єдиним наративним поясненням для ще одного довгого бою може бути лише те, що вороги вирішили, що ви без шапки, тому тепер треба битись.
Та найбільшим розчаруванням став сюжет. З настільки прикольною зав’язкою та сеттінгом дуже сумно, що оповідання тут взагалі “ні про що”. Тут бувають прикольні моменти і персонажі, які написані краще за інших. Але більша частина всієї гри, як сюжетно, так і ґеймплейно, у вас будуть йти на автопілоті і без жодної емоційної прив’язки до того, що відбувається на екрані. Хоч те що відбувається виглядає доволі красивим, і музика тут теж непогана. Правда, з іншого боку, використання Unreal Engine 5 тут не завжди найкраще, і в цілому в грі вистачає багів. Я декілька разів застряг в предметах, після чого мені довелось завантажити сейв, і вилітати гра теж може час від часу.
Хоч нічого зовсім поганого The Thaumaturge не робить, дуже класних речей в ньому занадто мало. Майже всі класні ідеї гри залишаються не розкритими, або розкриваються в найменш цікавому напрямку. І хоча фінал гри подається тут так, ніби у гри може бути продовження, мені складно уявити, що когось би це зацікавило. З іншого боку, побачити другу спробу розповісти цю історію я б хотів. Головне, щоб наступного разу це зробили дійсно цікаво, і не страшно, якщо амбіції гри заради цього треба буде зменшити.