Думки про: Keeper

Декілька місяців тому я писав про Herdling і висловив думку, що такі атмосферні пригоди про подорож доволі легко зробити погано. В них рідко буває якийсь “важкий ґеймплей” чи навіть серйозні загадки, тож кожній треба мати щось особливе і цікаве або з механіками, або хоча б просто бути достатньо короткою грою, щоб не набриднути. В Sword of the Sea пересуватись світом дуже весело. В Herdling пасти тваринок доволі цікаво. В Keeper майже нічого захопливого нема. Але хоча б гра красива і коротка.

Keeper – найновіший проект від Double Fine Productions, у яких проекти зазвичай дуже різної якості. Але зав’язки та центральні ідеї їх проектів зазвичай доволі незвичайні та неочікувані. Так, мало хто пам’ятає більшість їх проектів, але якщо ви пробували пограти в Hack ‘n’ Slash, то саму механіку можливості хакнути все в світі ви скоріш за все пам’ятаєте. В Keeper схожих цікавих ідей нема. Гра дуже типова як для цього жанру, тобто вона майже повністю про лінійну подорож, де інколи треба вирішувати дуже прості задачі, інколи з’являються цікаві механіки пересування, але зазвичай ви просто рухаєтесь вперед на автопілоті і дивитесь на дуже красиву картинку. Сюжет тут технічно є, але деталі його більше розказані через опис досягнень для гри, ніж через саму гру, в якій нема слів. Що я завжди люблю в концепції, бо можна створити щось цікаве і що обходить всі лінгвістичні бар’єри, але просто ця гра фактично “ні про що”.

Щоб хоча б якось зацікавити гравців рухатись далі, гра декілька разів сильно змінюється. І з кожною такою зміною пересуватись світом стає прикольніше. Але все одно гра здебільшого проходиться крізь сон, плюс, гра зі стартовими налаштуваннями постійно нагадує вам які кнопки треба натискати в будь-який момент. Правда, що смішно, якщо цю опцію вимкнути, то ближче до кінця гри можна стикнутись з ситуацією, де гра “щось” від вас хоче, але зрозуміти що майже неможливо, бо в той момент вона чекає від вас натискання кнопок, які до цього ніколи не треба було в такому контексті натискати. Обожнюю, як в цих кінематографічних іграх розробники просто так вирішують змінити що роблять контекстні дії, бо “а тут так буде краще”. З іншого боку, більша частина гри дійсно проходиться майже без перешкод та проблем, що розробники явно і намагались зробити.

Та в результаті в них вийшов дуже легкий для проходження продукт, який виходить з вашої голови настільки ж легко, як туди заходить. Гру зробили досвідчені люди, вони дуже красиво і класно використали рушій, і ця гра дійсно працює тому, що вона гра – відібравши інтерактивність, цей проект втратить все цікаве. Але я також навряд буду цю гру взагалі згадувати вже через місяць, тоді як про Sword of the Sea, Abzû чи Journey я час від часу люблю згадувати.