За останні п’ять років жанр класичного survival horror ожив і за цей час з’явилось багато нових інді ігор. Мені завжди найбільш цікаві проекти, які намагаються зробити в цьому форматі щось нове, але більшість таких проектів, зазвичай, доволі погані. Здебільшого через занадто великі амбіції і відсутність досвіду розробників. Sorry We’re Closed майже вдається зробити щось нове і дуже цікаве, але розробники роблять декілька дуже неприємних помилок.
На відміну від більшості класичних survival horror, в яких акцент гри на основних ґеймплейних елементах жанру, тому вони багато часу витрачають на створення класних локацій для дослідження, або прикольної бойової системи, Sorry We’re Closed вирішує акцентувати сюжет. І більшу частину першої години гри ви познайомитесь з купою персонажів, зможете робити вибір в діалогах, який впливає на події, і гра буде потихеньку занурювати вас в свій дуже дивний і стильний світ. А після цього вже буде більш типовий для жанру ґеймплей. Гра в цілому намагається створити цікаву суміш жанрів і додати в survival horror також елементи візуальної новели та симулятора відносин з великим акцентом на LGBTQ+ персонажів. Тому і основні теми тут зазвичай про відносини та кохання чи пристрасть. Написано це все теж доволі якісно, особливо в першій половині гри. І тут мабуть варто сказати, що у майже всіх персонажів гри такий характер, що якби я їх знав в реальному житті, то уникав би, бо вони мене б бісили, але вони якісно сформовані як персонажі сюжету, тому мені було дуже цікаво слідкувати за подіями. І коли вибір в діалогах починає сильно впливати на майбутнє персонажів і з’являються додаткові необов’язкові завдання, я став емоційно зацікавленим в історії. І так було всю першу половину гри.
З точки зору ґеймплею тут теж вистачає цікавих ідей. Управління тут відносне положення камери (є танкове, але я не рекомендую його використовувати), але сама камера зазвичай “кінематографічна” і більш схожа на класичні приклади survival horror. Але коли ви починає прицілюватись зброєю, то гра переключається на першу особу. І основною “фішкою” гри тут є “третє око”, яке показує світ в іншому стані/іншій реальності. Гра явно брала концепцію “іншого світу” з Silent Hill і ця можливість бачити обидва світи одночасно тут реалізована набагато краще, ніж запатентована реалізація в The Medium, яка була доволі поганою. Будь-який ворог, який потрапляє в сферу цього бачення стає прозорим і ви можете бачити його серце, що працює як слабке місце. Постріли в серце не лише наносять більші ушкодження, а й ще їх можна комбінувати, якщо робити їх швидко і підряд, і це має декілька додаткових винагород. В цілому, ця система працює як суміш ідей з Parasite Eve або Vagrant Story, але переосмислених і зроблених більш просто, але також більш стильно. Загальна структура гри нагадує Silent Hill 3, в плані що тут є як більш лінійні сегменти, так і більш відкриті metroidvania-подібні рівні, які треба досліджувати. Але баланс між рівнями і в боях тут прикольно продуманий, і заблукати в рівнях доволі складно, навіть хоча екрану з мапою в грі нема… Так було всю першу половину гри.
То що ж таке відбувається в другій половині, якщо я вже декілька разів це згадав? Гра доволі коротка. Для типового survival horror, особливо тому що тут є альтернативні фінали та різні речі, які можна пропустити, я вважаю це плюсом. Бо тоді проходити гру заново приємніше. Але конкретно цій грі треба було б буди довше для сюжету… І коротше для ґеймплею. Сюжет багато обіцяє, але купа моментів відчуваються розкритими недостатньо і в другій половині це особливо помітно. Здебільшого в додаткових історіях – основний сюжет тут доволі непогано розповіли. Але побічні квести тільки починаються, як вже закінчуються. Тоді як з точки зору ґеймплею все навпаки, і гра з часом починає ставати гірше. Баланс погіршується, рівні стають лінійними, але при цьому нудними. Загадки починають бісити. А останнє підземелля гри просто дуже погане від початку до кінця.
Хоча стиль та персонажі гри були зовсім “не для мене”, гра мені все одно дуже подобалась всю першу половину. І мені було дуже цікаво, який буде розвиток ґеймплею, та як далі буде розвиватись сюжет. Але в останньому підземеллі я просто хотів, щоб гра вже закінчилась і майже закинув проходження. На щастя, у Sorry We’re Closed є демо версія, в яку варто пограти. І якщо вам подобається жанр (або сподобався стиль гри), то вас може зацікавити. І обов’язково послухайте саундтрек. Гра вийшла одним з найбільш цікавих експериментів з жанром класичного survival horror за багато років. Але шкода, що експеримент не був повністю успішним.