Berserk стала першою манґою, яку я читав. Аніме я теж не часто дивлюсь, тому коли мій старий друг, у якого завжди чудовий смак в сюжетах, мені порекомендував подивитись аніме адаптацію Berserk 90-их років десь в 2004-ому, я не знав чого очікувати. Але мені вона дуже сподобалась, і як і мій друг одразу почав читати манґу, яку тоді мені доводилось скачувати в форматі сканів, які переклали фанати. Бо в США англійською перекладати її тільки почали, а купувати щось через інтернет і імпортувати було занадто дорого для тих часів. Два десятки років пізніше, посеред повномасштабного вторгнення росії в Україну, я вирішив подарувати собі повний комплект Deluxe томів від Dark Horse з твердою обкладинкою через Amazon і нарешті почитати всю манґу так, як задумувалось.
Кентаро Міура (Kentaro Miura), автор манґи, нажаль помер в 2021-ому і з тих пір нові епізоди випускає нова команда художників під керівництвом Коуджі Морі (Kouji Mori), старого друга Міури. Але він вирішив принципово продовжувати сюжет лише на основі того, що його друг йому детально описував, без додавання якихось інших сцен та прикрас. Через що, вже випущені в такому формату епізоди більш стислі в своєму оповіданні, і трохи нагадують короткі та недописані історії з Сильмариліону. Я все ще сподіваюсь побачити фінал історії Berserk, який задумував пан Міура, але він явно не буде представлений так, як він би сам його намалював. В цьому запису я хотів поділитись думками про цю манґу і пояснити, за що я її так люблю. І, можливо, коли історія закінчиться, я повернусь до цієї теми знову.
Berserk зазвичай описують як неймовірно жорстоку, криваву, жахливу історію з купою крутих екшен моментів. Що, в принципі, не є неправдою. Але манґа залишається популярною сьогодні не через це, бо інакше її б вже плутали з купою інших шьонен або сейнен серій про Крутих Мускулистих Чоловіків. Перші розділи та епізоди Berserk, в яких фокус сюжету на “сучасних” подіях в історії про “Чорного Мечника” Гатса, він ходить по різних середньовічних селах з дивним клеймом на шиї, яке притягує демонів. Але його це влаштовує, бо він на них полює і часто спеціально влаштовує ситуації, щоб їх виманити. І в цих епізодах купа сексу, жорстокості, розірваних тіл і всього такого, що, якщо чесно, виглядає майже примітивним в своїй “експлуатативності”. Починаючи з другого розділу цієї арки, який відчувається майже як перезапуск манґи, з’являються нюанси в сюжеті і стиль малювання стає ще краще, але основна історія залишається дуже простою. І навіть сам пан Міура казав, що на той момент він просто хотів створити екшен горор історію про крутого чувака, який намагається помститись демонам за щось. І основним елементом, який відрізняв його від інших схожих видань, були спроби додати реалізму подіям і основувати світ історії на реальній світовій історії середньовіччя. Але манґа стала популярною лише з наступної основної сюжетної арки.
Бо після подій “сучасності” сюжет переноситься в минуле, де ми в хронологічному порядку дізнаємось про дитинство Гатса і про те, як він перетворився на цього Чорного Мечника. І на щастя, пан Міура виявився тим чудовим типом оповідачів, які дозволяють персонажам та сюжету брати контроль над творчим процесом, замість того, щоб насильно направляти історію туди, куди автор задумував з початку. Тому з цього моменту, манґа починає набагато більше акцентувати внутрішній світ персонажів, давати більше часу на розвиток світу і характерів. Повільні сцени завжди чудово збалансовані з крутими екшен моментами та величезними битвами армій, а той факт, що пан Міура вирішив глибоко дослідити світову історію та сюжети інших оповідань для того, щоб зробити їх “скелетом реалізму” для своєї історії, робить події ще сильнішими. І кожен епізод дуже класно переходить з одного в наступний без проблем з темпом оповідання.
Звичайно, горор та жорстокість не зникають, бо світ Berserk дуже жорстокий і суворий, але чим далі, тим більш “дорослим” здається підхід до цих тем. В перших розділах дуже часто використовуються максимально примітивні, але й ефективні, прийоми для виклику емоцій у читачів. Тому там і сексуальне насильство відбувається часто, і персонажі вмирають наліво і направо, навіть коли це такі типи персонажів, яких зазвичай “не ризикують” вбивати в історіях. Але з часом, хоча смерть та насильство залишаються загрозою для людей цього світу, все це подається з більшою вагою. І в доповнення, сам стиль малюнку пана Міури стає неймовірно детальним і чудовим. Бо хоча навіть в прототип версії манґи, яка включений в усі збірки видань Berserk, вже виглядав солідно, на останніх епізодах, які при житті встиг намалювати Кентаро Міура, він часто передає купу подій без слів та звукових ефектів, просто через картинку.
І до речі про той факт, що пан Міура не встиг закінчити манґу сам – я майже певен, що якби він встигав, то не лише б закінчив сюжет, а й потім повернувся до всіх минулих розділів і зробив їм “ремастер”. Не лише з точки зору візуального стилю, а й з точки зору структури, бо що мене трохи дратує в усіх виданнях манґи, так це те, що всі томи просто мають певний набір “епізодів” в хронологічному порядку. Зараз поясню сюжетну структуру: ця манґа розділена на сюжетні арки, ці арки дуже умовно розділені на розділи, а розділи чітко розділені на окремі “епізоди”. Кожен з епізодів виходив окремо спочатку в журналі Monthly Animal House, а потім (і досі) в журналі Young Animal. І ці епізоди, коли їх збирається певна кількість, видають одним танкобон томом, як це зазвичай і роблять з іншою манґою, яку видають в журналах. Тоді як видання в твердій обкладинці від Dark Horse яке я читав – Deluxe edition, – в кожному томі має декілька танкобон томів. Нажаль, сюжетна арка може закінчитись десь посеред одного такого тому, і ніякої структурності в такому виданні нема. Бо, судячи з усього, так просто завжди видають манґу.
І до речі про офіційний переклад англійською від Dark Horse – в цілому він дуже класний, а видання Deluxe неймовірно красиве і якісне, мені шкода, що деякі з дивних рішень перекладу, які залишились з перших томів, не були виправлені в найновіших томах, навіть коли це призводить до дуже абсурдних ситуацій. Дуже явним прикладом такого є той факт, що одного з ключових персонажів називають в офіційному перекладі “Яструб”(Hawk), тоді як пан Міура роками прямо показував, що його треба називати “Сокіл”(Falcon). Тому тепер в офіційному перекладі світу Berserk існує місто назване на честь “Hawk”, яке називається… “Falconia”. Ще треба зазначити, що Dark Horse також видали (і включили в найновіший на момент написання Deluxe том) гайдбук “Berserk Official Guidebook”, який більшістю фанатів вважається недостовірним. Там є купа дуже дивних деталей, які інколи суперечать іншій інформації і просто невідомо звідки написані “факти”. Але там також є дуже прикольне інтерв’ю з паном Міурою 2016-го року та колекція різних замальовок, які він робив для манґи. Не дивлячись на ці дивні рішення, я все одно рекомендую при можливості придбати саме ці Deluxe видання, бо вони дуже класні. Єдине, що місця під них треба приготувати, бо вони великі і важкі.
Якщо ви ніколи не читали Berserk, я дуже рекомендую цю манґу. Тут і події захопливі, і саме оповідання чудове. Якщо ви проходили Souls ігри від From Software, то ви мабуть про цю манґу і так чули, бо вона мала величезний вплив на світ ігор. Але якщо ні, або якщо ви думали, що Berserk читають лише за жорстокість та горор, це не так. Вони тут присутні, але люди продовжують читати серію за персонажів та сюжет, а не за кишки та цицьки. Чи варто дивитись адаптації? Аніме 90-их було прикольним, і саме завдяки цій адаптації я став читати манґу, тому якщо ви хочете коротке ознайомлення зі світом Berserk, то можете подивитись. Більш нещодавні адаптації я не дивився – той самий старий друг з чудовим смаком мені одразу сказав, що вони лайно, тому я навіть не намагався їх подивитись. Ну а якщо ви, як і я, читаєте Berserk епізод за епізодом останні двадцять років, то я дуже рекомендую сісти і перечитати всю історію з самого початку. Манґа вам сподобається навіть більше, ніж подобається зараз.