Я вперше захопився комп’ютерними рольовими іграми після досвіду з першими Baldur’s Gate на початку 00-их, тому мої думки про серію Dragon Age зазвичай викликають у людей здивування. Наприклад, мені подобалась Origins, але я при цьому вважав гру доволі нудною. Поки всі тикали пальцями в копіпасту Dragon Age II, я називав гру найкращою сюжетною RPG від BioWare, і моя думка досі не змінилась. А коли я казав, що Inquisition не варта вашого часу, то… окей, ця думка ні у кого претензій не викликала. В будь-якому випадку, мені дуже подобається світ Dragon Age і навіть Inquisition, якою нудною гра б не була, відчувалась як частина того цікавого і великого світу, з яким нас познайомила Origins. В The Veilguard цього майже нема. А те що є, скоріше нагадує мультсеріал адаптацію серйозного кіно. Та, в принципі, грати в цю гру не так погано.
Серія Dragon Age почала життя тим, що вдавала з себе повернення до тактичного бою з паузою, прямо як в Baldur’s Gate, хоча насправді, виходило в неї це доволі погано і ґеймплей набагато більше нагадував Neverwinter Nights. Тому, починаючи з Dragon Age II серія почала рухатись в сторону hack and slash action RPG, і в The Veilguard цей процес нарешті отримує доволі непоганий результат. Ця гра нагадує суміш між Dragon Age та бойовою системою з Mass Effect 2 та 3, включаючи структуру місій та квестів.
Чисто з точки зору бойової системи, тепер гра працює як hack and slash (тому я дуже рекомендую навіть не намагатись грати з клавіатури та миші, це дуже неприємно), тому тут є і блок, і ухиляння від ударів, і контр-атаки, і спеціальні навички та закляття, які викликаються швидкими кнопками. Є меню, яке ставить гру на павзу та дозволяє вибрати ціль для вашого персонажа та партнерів, що нагадує ідентичну систему з Mass Effect і цього разу навіть комбінації навичок та заклять для спеціального комбо-вибуху працює майже як в другій та третій ME. У ворогів доволі багато здоров’я, але не настільки багато, як було в Inquisition і розумне використання комбінації та слабкостей значно прискорює бої.
Дослідження тут трохи дивне. Є деякі локації, які будуть доступні майже завжди, але частини них довгий час недоступні для дослідження, просто тому що їх відкриє якийсь квест. А є і локації, в яких ви будете лише один раз і вони дуже лінійні. Локації не маленькі, але при цьому, на щастя, не настільки великі (і порожні), як це було в Inquisition. Та на жаль, не настільки приємно компактні, щоб запам’ятовуватись, як це було з DA II. Цей підхід не сприймається як прикольний баланс двох варіантів, а скоріше як компроміс, який “просто працює”, але локації не відчуваються “живими”. Але що прикольно, у всіх персонажів в команді є якась спеціальна навичка, яка відкриває вам нові шляхи, тому гра інколи в дослідженні нагадує metroidvania дизайн, хоч і примітивний.
Ну а за основу підходу до оповідання BioWare вирішили взяти Mass Effect 2, але забули додати харизматичності всім його елементам. Але по факту, ви набираєте собі команду, допомагаєте різним організаціям, виконуєте завдання, можете з кимось зустрічатись, заводите нових друзів, вирішуєте якісь Критичні Проблеми напарників і потім відправляєтесь на Суїцидальну Місію. І проблема тут не лише з харизматичністю, а й з тим, що багато подій відбуваються просто тому що “інакше гри б не було”. А ваші напарники нібито написані як персонажі для різних ігор, а не одного сюжету з одним тоном.
Чому я і згадав про мультсеріали-адаптації, типу як Справжніх Мисливців за Привидами, чи навіть купи Диснеївських фільмів. Деякі з персонажів вписуються в світ DA без особливих проблем. Деяких писали ніби для дешевих фантастичних романів 40-их років. А деяких для підліткової теле-драми. Є і персонаж, у якого ніби взагалі нульовий інтелект. І через це тут постійно відбуваються різкі зміни тону – ось ви бачите сюжет з DA II або кращих частин Inquisition і тут ФІГАСЬ і несподівано відбувається щось, що скоріш очікуєш бачити в світах Divinity чи Life is Strange. Причому, я маю на увазі саме відсутність адаптації тону – не якесь цікаве переосмислення “нетипового персонажу” під жанр, а просто різкий перехід на якийсь інший жанр. І персонаж банально не може існувати в світі Тедасу. І найгірше те, що навіть для цих персонажів час від часу роблять класно написані емоційні сцени та моменти. Але переживати їх неможливо, бо сам персонаж відчувається як пародія.
Ну і повертаючись до ґеймплею – я ціню спробу BioWare зробити action RPG, але результат доволі примітивний. Я не очікував чогось прямо захопливого, бо на жаль сучасні hack and slash action RPG чомусь люблять робити бої довгими і нудними (щоб у ворогів було багато здоров’я), а не напруженим та складним (чи просто прикольним, щоб гру не назвали “легкою”). Ідея була цікава – перенести найкраще з Mass Effect в Dragon Age, що означає перенести найкраще з шутеру на hack and slash. Просто результат не дуже працює. Вороги люблять постійно атакувати, або навпаки постійно блокувати атаки, навколо них може все почати вибухати і вони так зламають весь темп битви, або в них просто занадто багато здоров’я і купа фаз битви, хоча битися стало не цікаво ще на першій… По факту, BioWare зробили систему, яка чудово підходить для гри, яка займає годин 12. Але ця гра займає 50+ годин, і ґеймплей банально набридає. Та все одно результат набагато краще, ніж та нудота, що відбувалась в Inquisition.
Але в The Veilguard немає ніякого серця, якоїсь сильної основи, чогось, за що гра б запам’ятовувалась. Наприклад, хоча Mass Effect: Andromeda можна багато за що критикувати, гра була побудована на одній з центральних ідей найпершої частини серії – дослідженні космосу. І в грі було дійсно цікаво досліджувати планети, і сам процес був кращим, за те, що було в першому Mass Effect. Тоді як в Dragon Age: The Veilguard немає нічого, що або робило б цю частину самостійною, або що могло б пов’язати її з попередніми іграми серії. До речі, тут навіть неможливо перенести збереження з минулих ігор, тому гра просто намагається своїм сюжетом обійти абсолютно всі питання, які були важливими в минулих частинах. І робить це дуже погано, якщо чесно. Все ще вважаю, що серію варто було далі розвивати в стилі Dragon Age II, де кожна частина була б достатньо незалежним сюжетом, було б класно, якби навіть без ще одного рятування світу від апокаліпсису. Але ні, ми знову тут рятуємо світ, а після титрів є додаткова заставка, яка показує наступну небезпеку для всього світу, але при цьому ще й поливає лайном абсолютно всі ті сюжети, які були в минулих іграх. Тому мабуть ми вже ніколи не побачимо якісних оповідань в стилі DA II…
Я не ненавидів Dragon Age: The Veilguard і це вже краще, ніж мій досвід з Inquisition. Але при цьому, в минулій частині ті нечасті моменти, коли гра була класною, гра була дійсно класною. Тоді як The Veilguard просто “функціонувала” від початку і до кінця і мала непоганий ґеймплей. Для тих любителів Dragon Age, які цінять якісні сюжети та оповідання, The Veilguard буде як плювок в обличчя. Для тих, кому достатньо щоб було “прикольно” – буде достатньо “прикольно”. Ну а я все ще вважаю, що для знайомства з серією достатньо пройти Dragon Age II, а все інше необов’язково. Та не можу сказати, що ця гра мені не сподобалась.