Думки про: The Elder Scrolls IV: Oblivion Remastered

Коли всі доступні на той момент частини серії The Elder Scrolls вийшли на цифрових платформах GOG та Steam, я придбав всі ігри. Окрім Oblivion. Бо Oblivion я принципово не хотів купувати знову. Бо гра мені в свій час здалась настільки нудною, що грати в неї знову я ніколи не планував. Але є купа людей, яким подобається ця частина (інколи виключно іронічно), тому я час від часу задумувався про те, щоб все ж таки до неї якось повернутись…

На щастя, мені все ще не треба купувати оригінал, бо тепер вийшла The Elder Scrolls IV: Oblivion Remastered. Яка все ще здається мені доволі нудною, але зі змінами в новому виданні, в неї відчутно цікавіше грати.

Для початку, варто трохи згадати контекст. Хоча і Arena, і особливо Daggerfall стали популярними іграми, лише з Morrowind популярність серії перестала бути нішевою. Можливо, частково тому, що гра вийшла на консолі – першому Xbox. А можливо і тому, що гра вийшла в період, коли RPG як жанр відеоігор став дуже популярним. Ця частина серії все ще мала багато елементів, які не сильно змінились з Daggerfall, але багато що було новим і по факту Morrowind стала початком “сучасної” ери серії, як з точки зору механік, так і з точки зору історії світу та його правил. Після цієї гри розробники хотіли зробити симуляцію світу ще більш важливою та вражаючою. Що теж на той момент намагались зробити інші розробники – акцент на симуляцію та штучний інтелект, який працює на “цілях”. Тобто, ідея була в тому, щоб персонажі та вороги мали якісь свої цілі, основані на потребах та характеристиках, і “грали в гру”, навіть коли вашого персонажа нема поруч, що б призводило до дійсно унікального досвіду для кожного гравця. Мабуть, найбільш відомим іншим прикладом такого дизайну стала українська гра, яка вже була в розробці, але вийшла пізніше – S.T.A.L.K.E.R.: Тінь Чорнобиля. Де під час розробки планувалось навіть дозволити персонажам пройти “головний квест” гри до того, як гравець це зробить.

І якщо все це звучить як дуже складна система, яку дуже складно поєднати з більш традиційним оповіданням, зі структурованим сценарієм та зрежисованими подіями, то вам не здається. Для Oblivion була створена система штучного інтелекту для персонажів, яку назвали “Radiant AI” і у розробників були постійні проблеми з його контролем, бо які б квести вони не робили, як би вони не планували сюжет, з часом все починало розвалюватись. Бо чим довше грає гравець, тим більше системи гри “викривляли” сценарій і створювали ситуації, де багато квестів ставало майже неможливо пройти. Тому на цю систему було накладено багато обмежень, причому на більш пізніх стадіях розробки. Результат ви скоріш за все бачили, або граючи в гру, або в тисячах відео гравців, які показують наскільки неадекватними та абсурдними часто бувають ситуації в грі. Тому в наступних проектах Bethesda трохи інакше підійшли до цієї ж системи, щоб дати сценаристам більше контролю, але при цьому не вимкнути непередбачуваність Radiant AI повністю. Але в Oblivion ця система дуже явно працює і інколи навіть будує квести навколо себе, тому всі її проблеми занадто очевидні.

Але я довго пояснював контекст і якщо ви взагалі не знайомі з серією The Elder Scrolls, то вам мабуть нічого не зрозуміло. Основні частини цієї серії це рольові ігри у великому відкритому світі з камерою від першої особи (в більш нових частинах можна перемикатись на камеру від третьої особи). Всі ці ігри відбуваються в одному світі і їх сюжет пов’язаний на глобальному рівні, але кожна з них зазвичай відбувається в окремій частині Тамріелю (основного континенту світу) і розповідають свою історію, тому вам не обов’язково грати в інші частини. Серія здебільшого акцентує екшен та елементи, які з ним допомагають, але в них є і певні соціальні елементи, окрім просто отримання квестів та продажу товарів. І у гравців все одно є багато способів “відігравати якусь роль”, що і потрібно для жанру. Ну а основною “фішкою” рольової системи в серії є те, що всі навички та характеристики розвиваються від їх використання, замість абстрактного “досвіду”, який впливає на все.

Всі основні частини серії до Oblivion працювали так, що гра очікувала від вас якогось унікального проходження – у вас було багато вибору в тому, що ви можете робити, до кого приєднуватись і які квести виконувати. І немало з цих варіантів могли відміняти альтернативні, тобто “зробити все” в минулих іграх було неможливо. В Oblivion це змінили і, по факту, за дизайном гра побудована навколо ідеї де ви можете зробити все і відігравати будь-які ролі одночасно. Приєднатись до всіх груп, виконати всі квести, стати найкращим чарівником, воїном, крадієм, найманим вбивцею… В цій грі дуже мало речей, які несумісні з іншими варіантами, і більшість рішень, які можуть заблокувати вам можливість “зробити все” дуже очевидні. В результаті чого, гра майже не має ніякого свого “характеру”, бо вам майже ніколи не треба вибирати, ви можете зробити все.

Іншим проблемним елементом гри було те, як саме відбувалась “прокачка” – не вас, а світу і ворогів. Бо чим вище був ваш рівень, тим складніші були вороги, і в оригінальній версії гри це було реалізовано настільки погано, що ніяких змін ви майже ніколи не відчували. Можливо ви отримали більш круту зброю і прокачались, але вороги чомусь помирають з такою ж швидкістю, як і раніше. Плюс, завдяки тому, як саме відбувається прокачування персонажа, доволі легко було “прокачатись неправильно” і тоді чим далі ви грали, тим менш збалансованою ставала гра.

На щастя, Remastered виправляє велику кількість механічних проблем оригіналу. Прокачування персонажа працює трохи інакше і набагато краще підходить під ґеймплей, рівні та типи ворогів тепер не настільки обмежені по рівню, що ви постійно отримуєте різноманітний набір потенційних ворогів. Гра нарешті не виглядає жахливо, хоча при цьому її загальний стиль впізнається, а персонажі, хоча з технічної сторони вони сучасні, все ще використовують підхід до міміки, який наслідує оригінальну гру. Тут дуже багато чого стало приємним і зручним, плюс всі доповнення та DLC (за які оригінальну гру любили критикувати) тепер просто частина гри.

І завдяки цьому, найкращими елементами гри стало набагато легше насолоджуватись. Але тут треба одразу сказати – Skyrim краще. Саме там вони повноцінно і якісно реалізували ідею гри, де ви “робите все”. Чому я і пройшов Skyrim вже декілька разів, і завжди хотів проходити всі підземелля та локації. Бо майже завжди одне підземелля виводило мене на інше, чи на новий квест, чи на щось дуже цікаве. Тоді як в Oblivion я пропустив більшість підземель та найменших квестів, бо вони всі однакові, неймовірно нудні і оскільки мапа їх не відмічає як “пройдені”, то ви ще й ніколи не згадаєте, чи ви вже його пройшли, чи ні.

Але треба сказати, що магія в Oblivion більш цікава і дивна, тоді як в Skyrim вона набагато більш обмежена і часто нудна. Тут є купа класних квестів, тоді як в Skyrim більшість з них не сильно цікаві, просто “працюючі”. Навіть основний квест гри має декілька класних моментів. Не супер реалізованих, але атмосферних, як коли люди з міста збираються битися з демонами, і серед персонажів купа квестових персонажів, більшість з яких можуть дійсно померти в результаті битви, що вплине на ваше проходження. Тоді як в Skyrim основний квест відбувається десь на фоні і події не відчуваються настільки апокаліптично, як гра це описує.

А от доповнення в Oblivion дійсно погані. Knights of the Nine просто нудне, причому настільки, що в цій версії для нього навіть не створили жодного досягнення. А Shivering Isles має чудовий початок, але на практиці воно дуже нудне, просто сюжет типу “вуху, все таке дивне”, але насправді все це не дуже цікаве. Ну а інші DLC це супер маленькі і не дуже цікаві квести. Включаючи два нових, які доступні в Oblivion Remastered – Deluxe Edition. Один з них просто жахливо зроблений, тоді як інший просто не вартий часу.

Коли я намагався якомога швидше пробігти через підземелля Shivering Isles, щоб гра нарешті закінчилась, я вже втомився її проходити. Але Oblivion Remastered – не настільки набридає, як я пам’ятаю набридала оригінальна гра. Хоча б я все одно рекомендував пограти в Skyrim. Дивитись на дивну поведінку персонажів доволі смішно, бачити як вони виходять з дому, підходять до когось, розмовляють про повну нісенітницю, потім дістають з кишені їжу і починають жувати її, навіть не відходячи від іншої людини. А потім ви можете підійти до них, заспамити їх розмовною міні-грою, щоб прокачатись і дивитись як вони реагують на те, як ви їм жартуєте, а потім кажете погрози (бо треба сказати все, міні-гра така). А потім вони скажуть вам щось корисне, розвернуться і будуть вбитими несподіваним ворогом з кущів. В мене навіть один з важливих квестів закінчився одразу після початку, бо персонаж, якого мені треба було вбити, якось сам помер. І це все доволі прикольно, але я сумніваюсь, що захочу проходити гру знову.